В'язниця Казанови у Венеції

Коротка відповідь: Пйомбі

Популярний образ Казанови за Мостом зітхань дещо неточний. Його заарештували 26 липня 1755 року й ув'язнили під Свинцем — у Пйомбі, камерах у мансарді східного крила Палацу дожів. Нові в'язниці, будівля, до якої веде міст, були окремою й новішою в'язницею. Квиток на оперний концерт використовує ім'я Казанови, бо обидві в'язниці пов'язані однією історією, але зала, де відбувається концерт, не була його камерою. Розрізнення цих двох місць полегшує розуміння решти історії та пояснює, чому цей путівник розповідає про них одне за одним.

Чим були Пйомбі

Свою назву Пйомбі отримали від свинцевих плит, що вкривали дах палацу безпосередньо над камерами. Плити пропускали холод узимку й проводили спеку влітку, що робило камери суворими. Ухвала Ради десяти від 15 березня 1591 року засвідчує, що камери планували наприкінці XVI століття, адже старіші в'язниці вважалися занадто суворими. В'язні могли отримувати меблі, постіль і їжу ззовні та невелике утримання, тож Пйомбі не були найгіршим місцем, куди Республіка могла ув'язнити людину. Їх призначали для в'язнів вищого статусу та за окремі провини, зокрема для політичних в'язнів і розпусних священників.

Арешт і вирок

Казанову, якому тоді було 30 років, заарештували 26 липня 1755 року за образу релігії та суспільної моралі й ув'язнили під Свинцем. У протоколі трибуналу звинувачення сформульовано як публічні наруги над святою релігією. 12 вересня його без суду й без пояснення причин засудили до п'яти років ув'язнення. Він описує камеру як темну й задушливу та згадує, що страждав від бліх. Через п'ять місяців особисте клопотання покровителя принесло йому теплішу постіль і щомісячне утримання на книжки та кращу їжу. Подробиці про камеру походять із його власного пізнішого звіту.

Утеча

Під час прогулянки на горищі Казанова знайшов залізний прут, потай проніс його до камери й загострив до вістря. Переведений до іншої камери, він передав вістря отцю Бальбі, в'язню із сусідньої камери, який пробив власну стелю, переліз через неї й відкрив також стелю Казанови. Обоє в густому тумані розібрали свинцеві плити даху, знайшли драбину, спустилися на мотузці з простирадл до кімнати й уранці вийшли з палацу. Стаття Вікіпедії про Пйомбі датує втечу 1 листопада 1756 року, а за розповіддю Казанова прибув до Парижа 5 січня 1757 року.

А потім: Венеція захотіла цю історію

Казанова дістався Парижа, і тридцять років потому, у 1787 році, написав «Історію моєї втечі», яка здобула популярність і була перевидана багатьма мовами. Він переповів цю історію у своїх мемуарах. Коли зрештою він отримав дозвіл повернутися до Венеції, спершу був знаменитістю, і навіть державні інквізитори хотіли почути, як він утік з їхньої в'язниці. Втеча вже стала частиною міської легенди — і залишається нею досі. Саме тому концертна зала в Нових в'язницях носить його ім'я на квитку, хоча його власна камера була в іншому місці. Ця історія живе тому, що саме він її розповів. Дванадцять томів мемуарів у повному англійському перекладі налічують понад 3 500 сторінок.

Поцці та старіші в'язниці

Пйомбі були не єдиною в'язницею в палаці. Камери на першому поверсі, звані Поцці, що означає «колодязі», були темними, вологими й ізольованими, а від XIII до XIV століття з'явилися й інші камери. Пйомбі додали з 1591 року для в'язнів вищого статусу. Службові сходи з'єднують Поцці на першому поверсі з Пйомбі під дахом, як зазначає сторінка музею про в'язниці. Сенс Нових в'язниць полягав у тому, щоб перевести більшість в'язнів із цього переповненого лабіринту до спеціально збудованої споруди — тієї самої, до якої ви тепер переходите мостом.

Чому збудували Нові в'язниці

У середині XVI століття Республіка вирішила збудувати нову в'язницю через Rio di Palazzo, щоб розмістити в'язнів і палати магістратів, відомих як Notte al Criminal. Мета полягала в тому, щоб камери були більшими, світлішими й просторішими, ніж могла запропонувати палацова будівля. Музей зазначає, що деякі частини не відповідали цій меті, особливо коридори зі стінами з усіх боків і камери, що виходили у внутрішній двір. Кожна камера була обшита дошками модрини внахлест. Музей додає, що Нові в'язниці, можливо, були однією з перших у Європі спеціально збудованих державних в'язниць, що робить цю споруду важливішою, ніж підказують її прості стіни.

Міст Зітхань

Міст Зітхань закритий і вкритий з усіх боків, збудований з білого істрійського вапняку, і вміщує два окремі коридори поруч. Музей датує його 1614 роком, а Вікіпедія — незабаром після 1600 року, тож «ранній XVII століття» правильне за обома версіями. Він з'єднував зали суду палацу з камерами, і два проходи означали, що засуджений в'язень не зустрічав тих, хто ще чекав на вирок. Назва з'явилася пізніше. Вона походить з доби романтизму, а англійську форму приписують лорду Байрону. Зітхання в'язнів, які мигцем бачили лагуну, — це ідея XIX століття, а не свідчення часів Республіки. Музей зазначає, що сьогодні відвідувачі використовують коридор, який колись вів до палат двох магістратур.

Казанова і музика

Казанову пам’ятають як спокусника, але він був і музикантом. Залишивши право та церкву, він працював скрипалем у театрі Сан-Самуеле — робота, яку він описував як буденну працю в піднесеному мистецтві. Це ставить його в той самий театральний світ, що подарував Венеції публічну оперу 1637 року та La Fenice 1792 року. Тож концерт у Палаці в’язниць — природне поєднання: година арій у будівлі, пов’язаній із людиною, яка заробляла на життя у венеційських театрах, перш ніж стала в’язнем. Путівник оперою Венеції простежує цю театральну історію. Він також писав для сцени: його п’єса La Moluccheide, нині втрачена, була поставлена в Королівському театрі Дрездена на початку 1750-х.

Читати далі: Опера у Венеції з 1637 року

Кому це не підходить

Ніхто не повинен очікувати певності щодо кожної деталі. Джерела розходяться в тому, скільки камер налічували Пйомбі, а також щодо дат Нової в’язниці та мосту. Власні мемуари Казанови — головне джерело про втечу, і Wikipedia зазначає, що багато деталей у них перебільшено, хоча чимало підтверджується іншими його творами того часу. Цей путівник подає факти, щодо яких джерела згодні. Це також не екскурсійний гід: він не описує, що відвідувач бачить усередині музею, який має власний маршрут і квитки, і не обіцяє, що можна побачити якусь конкретну камеру.

Побачити це місце на власні очі

Палац в’язниць виходить на Riva degli Schiavoni; його південний фасад архітектор Антоніо да Понте зробив єдиною вишуканою стіною будівлі, інакше позбавленої оздоблення. З вулиці видно ґратчасті вікна та міст у його оточенні. Оперний концерт — один із способів потрапити всередину: піаніст і співаки виступають у залі тієї самої будівлі. Маршрут відвідувача музею — інший, і він перетинає міст із самого палацу. Обидва відокремлені від Пйомбі, що розташовані на горищі палацу. Власний опис в’язниць у музеї зазначає, що відвідування починається з невеликих сходів униз до одного з двох проходів мосту, і що в одній камері показано відра з кришками, які використовували для відходів в’язнів.